Бути лесбійкою для мене - боротьба

Як прийняти свою гомосексуальність і той факт, що тобі подобаються дівчата

В підлітковому віці я досить рано почала зустрічатися з хлопцями і перший сексуальний досвід у мене був з чоловіком. Всередині я усвідомлювала, що мені подобаються дівчата, що я була лесбійкою, але навколо не було ні інформації, ні людей, які мали би схожий досвід.

Історії про сексуальну орієнтацію: Ірина Рехло, 34 роки

Про секс з батьками ми не розмовляли. Єдине, що мені дісталося, було енциклопедією для дівчат, в якій в дуже стислій формі описувалися анатомічні деталі будови тіла. Тому усе, що мене хвилювало, я дізнавалася, як то кажуть, на вулиці. Наприклад, ми підлітками збиралися у когось вдома і дивилися вкрадені у батьків порнофільми. Щоправда, мама одного разу спробувала підняти тему сексу у розмові зі мною. Але єдине, що її хвилювало, це збереження моєї цноти до весілля, страх небажаної вагітності, і залякування, що хлопець, як тільки отримає чого хоче, одразу мене покине. Слухаючи і довіряючи їй, я намагалася приховати будь-які ознаки жіночої сексуальності.

Потім з’явився гурт Тату, і це стало лакмусовим папірцем в розумінні, що так теж може бути. Тоді я вперше закохалася в жінку.

Пізніше з’явилися сайти знайомств, де можна було вибрати сексуальну орієнтацію, і стать людини, яку ти шукаєш. Звісно, назвати себе лесбійкою було страшно. Через внутрішню гомофобію саме слово здавалося мені бридким. Воно було клеймом, стереотипом, наче робило мене і не жінкою, і не чоловіком, а якимось відхиленням від норми. Тому я довго ховалася під словом “бісексуалка”. Ніби залишаючи собі дорогу в гетеронормативний світ, де я нагуляюсь з дівчатками, а потім буде весілля, біла фата, діти та інші стандартні атрибути «нормального» життя.

Про свою гомосексуальність я ні з ким не говорила, бо мала страх несприйняття. Це досить логічно, зважаючи, що я і сама себе не сприймала такою, як була. Вперше зізналася подрузі, коли мені було 21. Вона теж сприйняла це, як щось несерйозне, як моє бажання виділитися і сказала, що в найближчому часі це мине.

В мене була депресія, суїцидальні думки та спроби самогубства. І класичний набір страхів: чи робити камінг-аут, чи мене зрозуміють, чи батьки не виженуть з дому, чи не поб’ють, чи не звільнять з роботи, чи захочуть здати квартиру. Навіть елементарні відвідини гінеколога були стресом, бо я мала відповісти на питання про своє сексуальне життя, і не знала, якої реакції чекати.

Перед батьками я не робила камінг-ауту, бо вже жила окремо і думала, що їм усе і так зрозуміло. Був момент, коли мама намагалася докорити мені цим, назвала грішницею, і після цього ми з нею 2 роки не спілкувалися. Зараз вона вибрала позицію не обговорювати моє особисте життя, хоч і знає, що я у тривалих стосунках із партнеркою.

Звичайно моє сьогодення зовсім інше, я сміливо і навіть гордо можу зізнатися, що я лесбійка. Два останні роки координувала ініціативну групу та регіональне представництво всеукраїнської ЛГБТ організації Інсайт у Чернівцях.


Бути лесбійкою для мене - боротьба. Для мене це означає не жити за стандартним розумінням більшості, а мати сміливість бути собою.

Авторка ілюстрації: Aga Bartosz