Чому мене ніхто не розуміє: що робити, коли почуваєшся самотньо

Тобі здається, що ти завжди будеш один/одна і тебе ніхто не розуміє? Так почуваються більшість підлітків! Основне, що тобі необхідно зрозуміти, відчувати себе самотньо - це абсолютно нормально. Кожен з нас так час від часу почувається. В цьому тексті ми пояснимо чому так стається і що треба робити, щоб цьому запобігти.

Ти теж колись відчував/ла, що твої батьки тебе зовсім не розуміють? Що поводять себе так, мов вони ніколи не були молодими? Нічого страшного. Так працює наша психіка. Її завдання в підлітковому віці - віддалити нас від батьків, щоб ми могли стати повноцінними дорослими і вийшли з-під “батьківського крила”. Пташенят, наприклад, взагалі просто випихають з гнізда і все - так що ми, люди, ще не в найгіршому становищі :)

Кожен (хтось раніше, а хтось пізніше) відчуває, що наші батьки не такі вже й класні. А от друзі стають набагато ближчими, адже у вас є спільні інтереси та переживання. Але інколи і в компанії друзів ти почуваєшся самотньо. Чому виникає відчуття, що ти не такий, як всі, що в тебе ніколи не буде справжніх друзів? Основне, про що варто пам'ятати в таких ситуаціях - змінювати ставлення до конкретних людей протягом довготривалого періоду часу- це абсолютно нормально. По-перше, для того, щоб знайти справжніх друзів, треба зрозуміти свої інтереси. З віком зробити це буде простіше, але для цього треба час. В підлітковому віці подобається все, адже можливостей і інформації навколо дуже багато.

Тому відчуття відчуженості виникає не через те, що тобі чогось не вистачає, а лише тому, що навколо дуже багато варіантів побудови твого власного життя.

Пробуй себе в різних амплуа і сферах - відвідуй курси з гри на гітарі чи кружок вишивання - так ти швидше зрозумієш, що тобі цікаво, і знайдеш друзів, які ці інтереси з тобою розділяють. Окрім того, природа попіклувалася про те, щоб навіть в цей період, ми не втрачали зв’язок з батьками безповоротно. Тому, коли спілкування з друзями йде тяжко, саме вдома ми знаходимо такий необхідний нам баланс.

До того ж, відчуття самотності потрібне нам ще й для того, щоб розуміти, як би дивно це не звучало, наскільки круто не бути самотнім. Уявіть, що ви кожен день на сніданок, обід та вечерю харчуєтесь улюбленою стравою - наприклад, тортом. Як би ми його не любили, досить скоро він набридне. Щоб знову захотіти з’їсти торт, нам треба або певний час посидіти на безтортовій дієті або добряче зголодніти. Самотність і є цим голодом, і це дуже важливий механізм. Отакий каламбур - щоб справді цінувати близьких людей, необхідно проводити час на самоті.

Що робити, якщо мені самотньо

Але що робити, якщо прямо зараз мені зовсім кепсько, тому що ніхто на цій довбаній планеті мене не розуміє? Що робити, якщо вдома мені виносять мозок батьки, а ровесники сміються з моїх хобі і з того, як я виглядаю? Що робити, якщо прямо зараз я почуваюся самотньо?

По-перше, ми знаємо, що це складно уявити, але тобі треба просто нам повірити - це відчуття пройде. Не зараз і не назавжди - воно час від часу буде навідувати тебе. Але кожного разу ти будеш переносити його легше і відчуватимеш це нещастя так пекуче все рідше.

З часом ти навчишся розуміти себе, відчуватимеш наближення цього відчуття і розумітимеш, що треба робити, щоб легко з ним впоратися.

По-друге, подумай про те, що цікавить тебе саме зараз. Це може бути улюблена музична група або, наприклад, монтаж відео. Таких речей може бути декілька. І тут вже повір нам на слово - в будь-якому куточку світу знайдуться люди, які цікавляться тими ж речами, що й ти. Навіть якщо у твоєму рідному містечку немає курсів з обробки відео, а тебе цікавить тільки це, є купа груп в соц.мережах, де можна знайти однодумців, яким буде цікаво спілкуватися з тобою. Лише будь обережний/на з онлайн-друзями, деколи вони можуть бути зовсім не тими, до кого варто дослухатися - як от в історії Юлі.

Що робити, якщо мене ніхто не розуміє

Якщо батьки сварять ні за що або змушують слухати їхні нудні балачки - уяви їх малесенькими, як горошинка, а їхні голоси тонесенькими, як в мишки - хіба такі крихітні створіння можуть тебе образити? Пам’ятаєш, як в Гаррі Поттері (ти ж знаєш, хто це, правда?:) ), щоб подолати боггарта, тобто, свій найбільший страх, учні мали перетворити його на щось кумедне? Так от, якщо тебе ні з того ні з сього почне вичитувати вчитель, уяви його в якомусь смішному костюмі або з вареними макаронами замість волосся. Хіба таке кумедне створіння може тобі нашкодити?

Ще одна крута техніка - заплющ очі і уяви, що ти всередині зорба. Знаєш, це така велика надувна куля, всередині якої можна котитися з гори або плавати у воді. І вся ця вода чи удари землі (кпини однокласників, буботіння злої вчительки) - тільки назовні, а ти їх на собі не відчуваєш, бо тебе захищає надувна куля.

Ще можна уявити, що у тебе в руках парасолька, - а все неприємне стікає нею донизу, як дощ, і не зачіпає тебе. Є багато різних технік - спробуй кожну з них, і якась обов’язково тобі допоможе!

Але основне - пам’ятай, що незалежно від того, наскільки сильним є твоє відчуття самотності, болю чи того, що тебе ніхто не розуміє, воно обов’язково, стовідсотково пройде. Це відчуття рано чи пізно переживає кожнісінька людина в світі, і це нормально! І вчись насолоджуватися моментами наодинці з собою - адже вони прекрасний грунт для роздумів, які стаються без впливу оточуючих на хід твоїх думок. Почни трактувати час наодинці з собою, як маленьке свято, коли ти можеш робити те, чого найбільше хочеться саме тобі, а не іншим. Навчись малювати ту квітку, яку вчора бачив/ла у ботанічному саду, набери ванну з пінкою чи прочитай нарешті ту цікавезну книгу, що лежить недоторканою вже півроку. Повір, пізніше в житті, коли часу на себе завжди не вистачатиме, ти мріятимеш про такі моменти! Навіть якщо колись в майбутньому ти і будеш почуватися самотньо, то вже вмітимеш боротися з цим відчуттям корисними способами :)

P.S.Якщо ж ти відчуваєш, що самому впоратися не виходить, спробуй звернутися до перевіреного психолога. Якщо такого не маєш, пиши нам - ми обов’язково допоможемо тобі зв’язатися зі спеціалістом або відповімо на твої питання самі. Зрештою, ми для цього і існуємо :)

Авторка тексту: практикуюча психологиня Олена Камакіна
Авторка ілюстрацій: Katerina Bielobrova Anna Jurgielewicz