Мої анорексія та булімія: як я хотіла схуднути

Як бажання схуднути може нашкодити здоров'ю

Як бажання здаватися привабливою та культ анорексичності привели мене до бажання схуднути, а потім і до анорексії та булімії.

Історії про тіло: Юлія, 24

Мені було близько п’ятнадцяти років, коли я вперше почала помічати на собі зацікавлені погляди хлопців. Саме тоді я загорілася бажанням стати ще привабливішою. Задля цього я вирішила змінити свій стиль, потім почала фарбувати волосся. А дивлячись на обкладинки модних журналів, і помічаючи різницю між тим, як виглядають тіла моделей і моє тіло, я зрозуміла, що хочу змінити і його.

Тоді я не знала, що таке збалансовані дієти та здорове схуднення, а тому сиділа в групах Вконтакті з назвами типу “40 кілограмів”, де дівчата кожен день хвалилися своїм прогресом в досягненні цієї нереальної цифри. На той час була дуже модною неприродня худорлявість - щоб випирали ключиці, скули та тазові кістки. В цих групах для досягнення такого омріяного вигляду дівчатам пропонували сідати на дієти, які майже виключали їжу. Там мої однолітки розповідали, як за допомогою голодування, проносних засобів та препаратів, що знижували апетит, вони досягли такої фігури. Натхненна своїми новими “подругами”, я почала харчуватися лише салатами, а інколи й взагалі весь день не їла нічого окрім кількох склянок води, кави або соку. У мене постійно крутилася голова, а моє тіло здавалося слабким та немічним. Але стрілка на вагах почала повзти вниз.

Я так швидко втрачала кілограми, що це почали помічати знайомі та друзі. Я перекладала відповідальність на перехідний вік - мовляв, тіло розвивається, дорослішає, а тому я стаю більш стрункою.

Проте вага не спадала стабільно, а стрибала - як тільки я починала нормально їсти, кілограми швидко поверталися. Тому голодування перетворилося на гру на витривалість - я могла нічого не їсти протягом цілого тижня. В певні моменти голод ставав таким сильним, що я “зривалася”. Тоді я крадькома з вимкненим світлом йшла до холодильника і їла все на купу, змішуючи бутерброди, піцу, шоколад, чіпси та все, що попадалося мені під руку. Після таких “зривів” в мене болів живіт, мені було соромно, я відчувала себе “переповненою”. Тоді я почала регулярно вимушено блювати та приймати проносні таблетки.

Дівчата в групах “Вконтакті” стали моєю “групою підтримки” в процесі руйнації мого тіла. Вони хвалили мене за мої успіхи, підказували, як краще приховувати голодування від батьків та друзів, радили почати курити, щоб приглушувати голод. На той момент я вже настільки втягнулася в цю гонитву за бажаними 40 кілограмами, що зовсім не помітила, як все моє життя почало крутитися навколо моєї ваги та мого головного ворога - їжі. Я ставилася до неї, як до ворога, як до живої істоти, яка намагається завадити мені в досягненні моєї цілі.

Будь-що, що потрапляло до мого шлунка, викликало в мені ненависть до себе.

Якщо я мала поїсти вдома або з друзями, я брехала про те, що щойно вже поїла, і тихенько викидала свою порцію в унітаз. А якщо таки доводилося щось з’їсти, одразу ж бігла в туалет блювати. Я планувала прийом проносних так, щоб нікого в цей час не було вдома, а потім годинами сиділа на туалеті. Кілька разів мені доводилося своїми руками прочищати труби в умивальнику, в якому застрягли рештки виблюваної мною їжі, щоб ніхто нічого не помітив.

З часом і моя мама, і друзі, стали помічати мою поведінку і вказувати мені на неї, але я нічого не хотіла визнавати та часто просто жартувала, щоб приховати, як насправді почуваюся. Мама вірила мені. Це зрозуміло - складно визнати, що твоя гордість-донька займається такими дурницями. Але в якийсь момент мої справжні друзі перестали реагувати на мої відмовки та просто почали пресувати мене, щоб я почала піклуватися про своє здоров’я. А воно на той момент вже встигло серйозно постраждати - моє волосся почало випадати, а нігті стали ламкими, у мене пропали місячні і перестали рости груди, під очима постійно були мішки, шкіра стала сірішою, а їжа часто рефлекторно поверталася зі стравоходу до рота через постійне блювання.

Але ця історія з таким-сяким, але хеппі-ендом. В результаті мій страх та інстинкт самозахисту перемогли мої розлади харчування.

Мої анорексія та булімія тривали лише 6 місяців, але наслідки, які вони спричинили, тривали довше - мої груди так і не розвинулися так, як могли б; волосся так і не відновилося до попереднього стану; місячних не було ще коло 9 місяців. Зараз мені дивно пригадувати думки, які я мала під час своїх розладів - те, як я сприймала їжу як живу істоту, що хоче мені зла; як мені подобалися мої ребра, що витиналися з-під шкіри, як в скелета; які павутини брехні мені доводилося плести, щоб мати змогу не їсти і далі бути частиною соціуму. Після цього періоду свого життя я почала ставитися до свого тіла розважливіше - займалася спортом та дотримувалася здорового харчування.

Зараз мене влаштовує моя вага - вона не “стрибає”, я більше не маю “зривів”, бо за правильного харчування організм пристосовується до сталого раціону та не залежить від цукру та жирів. Проте я прекрасно розумію, що анорексія та булемія могли зламати моє життя - багато людей у подібному стані просто доводять себе до голодної смерті. Я розумію, чому це сталося зі мною - я піддалася шкідливому впливу однолітків та стереотипів, що ширилися в медіа, і тому захотіла схуднути. Тепер я знаю, що до будь-якої мрії існує здоровий шлях, головне - його шукати. А якщо не знайдете - значить ця мрія того не варта.

Авторка ілюстрації: Dobrochna Witczak

Потрібна порада?

Тут ти можеш анонімно поставити нам питання, запропонувати тему для статті чи попросити особистої поради, що стосується сексу, здоров’я чи стосунків. Ми, або наші кваліфіковані експерти, відповімо тобі на імейл.

Я згоден(а), щоб моє питання з’явилося у розділі «Поради».