Я перестала спілкуватися з друзями: токсичні стосунки
Я вперше закохалася у чотирнадцять. Зараз я не впевнена, чи мені дійсно хотілося цього досвіду, але тоді здавалося, що наявність хлопця зробить мене більш прикольною. А ще було дуже цікаво пошвидше спробувати усе вперше. Хай там як, наші стосунки тривали більше року, але з їх наслідками я розбираюся й досі, хоча з того часу пройшло майже 8 років. Тоді, та й протягом ще кількох років після нашого розриву, мені здавалося, що це були найкращі і найприємніші часи у моєму житті. Аж потім я зрозуміла, що наші почуття та стосунки були отруєні токсичністю і тим, що психологи називають співзалежністю. (Співзалежність_ — патологічний стан, що характеризується глибоким проникненням і сильною емоційною, соціальною або навіть фізичною залежністю від іншої людини.)_
Історія про перші стосунки: Катя, 22
Все починалося прекрасно і на перший погляд здавалося таким і далі . Він був уважним і турботливим до мене, часто казав, що любить мене і хоче для мене найкращого. У розпалі підліткового віку та на тлі конфліктів із батьками, він здавався єдиною людиною, яка дійсно була до мене небайдужою. У якийсь момент я так поринула у цю романтику, що й не помітила, як перестала спілкуватися з подругами та друзями. На те, що обранець не подобався моїм батькам, я теж, звісно, не зважала. Що вони можуть розуміти, - думала я. А вони у той час, мабуть, вже почали помічати не лише його величезний вплив на моє життя, а й мою на нього реакцію.
Я багато плакала, якщо ми сварилися - а після перших місяців сварилися ми доволі часто. Через відсутність досвіду і розуміння, якими мають бути стосунки, я вважала нормальними і його ревнощі до усього на світі, і його образливі зауваження стосовно моїх смаків. Якщо ми любимо одне одного, яка різниця, що слухати та читати, - здавалося мені... Тоді я не розуміла, що така поведінка з його сторони ізолювали мене від світу, зосереджуючи моє життя лише на наших стосунках. Не дивно, що коли за півтора роки ми остаточно розійшлися, я не лише жахливо переживала саму втрату, а й страждала через відсутність навколо мене людей, яким я могла б довіритись і попросити про підтримку. Крім того, я почувалася винною перед подругами, з якими я припинила спілкування через ці стосунки.
Згадую тепер, як за кілька днів після остаточного розриву я плакала на балконі, не вірячи словам, що перше кохання ніколи не стає останнім, бо була впевнена у тому, що любитиму цього хлопця усе своє життя. Але час дійсно лікує - вже за півроку я прийшла до тями і поновила стосунки з усіма, з ким хотіла і могла. Життя продовжувалося. Проте ще кілька моїх романтичних досвідів після того були частково або токсичними, або співзалежними. І зрозуміло, що це ставалося не лише через невдалих партнерів, яких я обирала, а й тому, що я сама й гадки не мала, як мають виглядати здорові стосунки. Якщо токсичність та співзалежність видавалися мені нормальними, як я могла навчитися відстоювати свої особисті кордони і говорити “ні”?
Зараз я також не можу сказати, що повністю позбавилася цих моделей поведінки, навчилася відмовляти та відстоювати себе. Але після кількох, подібних на перший, досвідів я нарешті задумалася, чому так відбувається. Перечитуючи книжки з психології та рефлексуючи над своєю поведінкою, я зрозуміла, що насправді вся ця історія почалася ще задовго до першого кохання, у моїй родині. А працювати з установками, що закладались у дитинстві, звісно, найважче. Але тепер я принаймні помічаю, коли вони стають на заваді здоровим стосункам, та не боюся говорити про це із романтичними партнерами та друзями. Я також почуваюся більш впевнено у тому, щоб радити щось своїм близьким, якщо вони опиняються у токсичних стосунках, адже добре пам’ятаю, як мені бракувало таких порад тоді, коли я сама в них перебувала.
Авторка ілюстрації: Aga Bartosz
