Цінують не за цицьки: як Настя Мельниченко полюбила свої груди

Щойно в Фейсбук-стрічці натрапила на рекламу одного закладу: пригощають безкоштовним сніданком власниць 5 розміру грудей. Ну от, ніколи такого не було, і от знову». Черговий з тисяч жартів, приколів, реклам, картинок, мемчиків на тему розміру грудей. І в цих тисячах жартів, приколів, реклам, картинок і мемчиків зазвичай восхваляються великі груди і висміюються малі.

Історія про тіло: Настя Мельниченко, 34 роки, активістка

Ох, як мені боліло від цього ще дванадцять років тому, як переймалася я щоразу, коли чула в свою сторону коментарі про «дошку», «фанеру» та як там ще називають безгрудих дівчат.

А зараз розмір моїх грудей мене геть зовсім не хвилює. Я їх навіть люблю, уявляєте?

Коли я була підлітком, маленькі груди були для мене катастрофою.

Ще б пак! В дитинстві однолітки цькували мене за розмір грудей — дійшло навіть до того, що якийсь черговий жарт про мої малі цицьки оголосив ді-джей на дискотеці перед усім дитячим табором! Це мене просто знищило — яка ганьба! Я втекла з дискотеки і ридала в подушку кілька годин. Це був черговий доказ моєї потворності! Я була жирною уродкою без цицьок!

Мої підліткові щоденники, були замальовані автопортретами, на яких я визначала, що саме мені не подобається в своєму тілі. Так от, мені не подобалися: зайві кілограми, криві ноги, плескаті ступні, товсті стегна, величезна дупа, «талія як балія», опецькуваті пальці на руках, товсті щоки, ніс картоплею, тонкі губи і жахливі-жахливі-жахливі крихітні груди. Єдине, що мене в цьому всьому влаштовувало – це вуха і волосся.

Ви собі змалювали в уяві оце одоробло, яке я описувала у щоденнику?

Кумедно, наскільки спотвореним було моє бачення себе! Коли я виросла, то виявила, що у мене довгі стрункі ноги, акуратні гарні ступні, моя дупця викликає захват, талія – тонюсінька, спина красива, шкіра чиста, руки нормальні, щоки гарні. Але груди…. Груди не давалися мені до останнього. Я не могла їх полюбити, бо не було що любити. Тут вже ніде правди подіти: чого нема – того нема.

Мене так зацюкали у підлітковому віці знущаннями щодо малих грудей, що протягом півроку спільного життя із моїм першим хлопцем я не показувала йому грудей взагалі. І спала одягнута. У футболці та ліфчику з великими поролоновими вставками. До речі, ліфчики я називала не інакше, як грудні протези, бо вони створювали ілюзію хоч якогось першого розміру.

Але і це все змінилося, просто потребувало довше часу. Прийняття тіла приходило поступово.

Найперше, що я зрозуміла: не можна судити людей за те, що від них не залежить. Можна дорікнути замурзаним носом, але не тим, що цей ніс — як картопля. Можна дорікнути тим, що ти недостатньо вчишся чи не працюєш над собою, але не розміром ноги. Є речі, на які ми можемо вплинути, а є такі, на які не можемо. Розмір грудей — це про те, що нам дано від природи, і на що ми не можемо вплинути (я не прибічниця хірургічних методів втручання). І от зрозумівши це все, я перестала обговорювати зовнішність інших людей і трохи прийняла себе.

Друге, що я зрозуміла: оці всі стандарти краси — нав’язані і не мають стосунку до об’єктивної реальності. Стандарти і вимоги до краси змінювалися від століття до століття і від країни до країни. Ще 70 років тому в Україні красунями вважалися пишнотілі жінки, а тепер раптом прийшла мода на дуже худих дівчат. Ми не можемо підлаштовуватися під кожне віяння моди, та це й неправильно. Бо навіщо? У зовнішності важливо те, чи добре тобі самій/-ому, чи здорова/-вий ти у своєму тілі, чи служить воно тобі, а зовсім не те, що хтось сторонній думає про тебе. І тоді я ще трохи більше прийняла себе.

Третє одкровення прийшло до мене тоді, коли я народила першу дитину. Мої крихітні груди враз виросли до четвертого розміру і обернулися на два молокозаводика. Молока було так багато, що білі цівки били з грудей на кілька метрів вперед. То був час, коли я дійсно заповажала свої груди. Вони були ідеальні. Вони збільшилися саме тоді, коли було треба, а потім, через три роки і дві дитини, легко повернулися до початкової форми. Це ж магія! Тоді я прийняла себе і своє тіло ще більше.

Але остаточне розуміння того, що мої маленькі груди класні, прийшло тоді, коли я збагнула, що розумні, свідомі і розвинуті люди цінують інших людей не за зовнішність, а за те, що людина несе в собі. За розум, кмітливість, почуття гумору, цінності. А не за цицьки ☺

І тоді я прийняла і полюбила себе і свої груди остаточно.

Авторка ілюстрації: Aga Bartosz