“Якщо на вас нападають — тікайте”: директорка ЛГБТІК-організації про насильство, поліцію та надію на краще

Олена Шевченко — відкрита лесбійка, феміністка та директорка ГО “Інсайт”, правозахисної організації, що допомагає ЛГБТІК-людям. Ми в прямому ефірі у своєму інстаграмі розпитали її про те, як правильно поводитися у випадку дискримінації чи нападу через вашу сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність.

15 липня 2020 р.

Про напади та поліцейську халатність

Найбільш резонансний випадок, з яким я стикнулася в контексті насильств, стався 2016 року, коли ми намагалися провести Фестиваль Рівності у Львові. Готель, де мала відбутися подія, оточив натовп із більше ніж 400 праворадикалів. Вони кидали “коктейлі Молотова” і вибухівку, і нас мусили евакуювати. Певно, ніколи цього не забуду. Ця справа ще досі не розслідувана. Тобто на рівні законодавства України щодо злочинів на ґрунті ненависті ми бачимо, що навіть справи з міжнародним резонансом стоять на місці. З недавніх подій: минулого року я йшла до офісу під час Гелловіну і на мене напали, штовхнули з криками “Лесбійка”. Було повно свідків, а справа теж не розслідується. Кілька днів тому дзвонив дільничий, бо йому прийшов наказ уточнити, чи живі ті люди, на кого напали.

Ще одним з проявів насильства, з яким стикаються публічні представники ЛГБТІК-спільноти, є сафарі-групи. Це праворадикальні спільноти, які зазвичай створюють у телеграмі, де вивішують персональну інформацію про ЛГБТІК-людей — інстаграм, телефонний номер, часом навіть адресу — і закликають учасників “піти туди й розібратися”. Ми постійно пишемо заяви, і такі групи часто закривають. Але люди, що їх створюють, залишаються непокараними, хоча часто вони це роблять дуже відкрито, навіть створюючи дописи на власній сторінці у фейсбуці.

Взагалі, важко звертатися до поліції за такими справами. Їх розслідують у кращому разі як хуліганство. Немає публічного покарання за мотив. І тому останні п’ять-шість років ми боремось саме за зміну законодавства, бо наразі насильство через сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність (далі — СОГІ) за законом не карається.

У статті 161 Кримінального кодексу України вказано, що причин злочину на ґрунті ненависті може бути лише три: расова, національна та релігійна нетерпимість. Про сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність там не йдеться. Ми намагаємося використовувати цю статтю, але ці ознаки обмежені, їх важко застосувати до гомофобних та трансфобних злочинів. Хоча навіть і злочинів за ознакою расизму у нас не розслідують. Тобто потрібно змінити законодавство, створити спеціальний відділок і навчити людей працювати з такими злочинами, але на це немає політичної волі.

Тому розслідування злочинів проти представників ЛГБТІК-спільноти просто заморожуються або закриваються без вирішення проблеми. Деякі справи отак висять з 2010 року.

Проте у поліції теж є різні відділки, і не всі там однакові. Останнім часом добре вдається співпрацювати з ними під час великих публічних заходів. Наприклад, Марш Жінок, який ми робимо останні два роки, був класно захищений, так само як і Трансгендерний Марш. Звичайно, це потребує комунікації перед подією, але останні два роки все було супер. Раніше було важче.

Що робити у випадку насильства/дискримінації

Коли я ходжу по вулицях, то уважно придивляюсь — що це за вулиця, хто є навколо, хто де сидить. Це вже просто частина мого життя. Також ношу із собою газовий балончик.

Якщо на Вас нападають — потрібно тікати. Якщо немає такої можливості, кличте на допомогу. А потім треба зафіксувати цей випадок у поліції — викликати її та написати заяву.Це найголовніше.

Далі потрібно звернутися до якоїсь громадської організації, що надає юридичну підтримку. Наприклад, ми це робимо в Інсайті. В Україні просто написати заяву — на жаль, занадто мало. Її просто можуть поховати у правоохоронних органах. Тому ми далі моніторимо прогрес у справі, щоб її не зам’яли.

У випадках дискримінації на ґрунті сексуальної орієнтації, наприклад, на роботі теж варто звернутися до громадської організації, що займається такими питаннями, за юридичною підтримкою. Адже в Кодексі про працю прописано, що будь-яка дискримінація на ґрунті СОГІ абсолютно заборонена.

Для того, щоб впоратися з досвідом дискримінації чи насильства ментально, варто звернутися до психолога чи психотерапевта. Також старайтеся виділяти час для себе — медитуйте чи ходіть у спортзал. Спосіб життя, який веду я, — відкритої лесбійки, що займається активізмом — не для всіх, але я навчилася справлятися з негативом та стресом, тому мені нормально.

Зміни в суспільстві

За останні 5—10 років значно зросла кількість відкритих івентів, інформації, й тому стало більше видимої гомофобії і трансфобії, це очікувана реакція консервативного суспільства.

Процеси, які ми спостерігаємо зараз, є природними на шляху до змін. Толерантності ставатиме більше, бо це просто про здоровий глузд. Хоча, звичайно, абсолютного прийняття ЛГБТІК-людей, певно, не буде ніде й ніколи. Проте сьогодні ми бачимо, що з’являється все більше відкритих ЛГБТІК-людей та молодь стає більш готовою до змін. Тому ми будемо лупати сю скалу і далі, бо надія є.

Стаття написана в партнерстві з Гендер Зед.