Як полюбити своє тіло: поради блогерки
Блогерка Femmevika розповідає, як, попри ментальні розлади, навчилася кайфувати від свого тіла.
Тривалий час я боролася з тривожно-депресивним розладом. Звісно, на цьому тлі знижувалася самооцінка, виникали проблеми зі сприйняттям себе. Тоді мої стосунки з тілом були доволі дивними. Попри те, що я була худенькою, носила сукенки, відвідувала спортзал і важила стабільно кілограмів сорок, у власному тілі все одно почувалася дискомфортно. Улітку стався переломний момент: від антидепресантів, на яких я сиділа, різко почала стрибати вага і вперше перетнула позначку 50 кг. Від таких перепадів з’явилися розтяжки. Однак мені було нормально. Я взагалі лише тоді вперше відчула (звісно, через терапію теж), що мені комфортно з усіма своїми кілограмами й розтяжками.
Не скажу, що це було легко. Я пройшла різні етапи в житті: від «боже, я не хочу бачити це в дзеркалі» до «блін, я така класна»; один тиждень я почувалася мегачудово у своєму тілі, а інший — ненавиділа себе, не хотіла бачити свої відображення й мучилася думками, що зі мною не так.
Перше, що допомогло – коли почала прислухатися до себе, медитувати, розглядати власне тіло в дзеркалі. Узагалі, це неймовірно важлива процедура — дивитися на себе, вивчати всі складочки, деталі й намагатися знайти в цьому щось неповторне, особливе. Спершу, коли починаєш прискіпливо досліджувати себе, здавалося б, як це можна полюбити? Але, якщо подивитися на себе очима наших близьких, можна помітити зовсім інше. Наприклад, я почала звертати увагу на свої руки й шию лише після того, як друзі чи партнери підкреслювали їхню красу.
Тому ще одна порада – говорити зі своїми близькими людьми, які ваші риси їм подобаються, що їх приваблює. Надзвичайно важливо обмінюватися компліментами й чути слова підтримки від коханих. Це, зокрема, допомогло мені прийти до того, що я запросто можу робити знімки себе оголеної і спокійно роздягнутися на ню-фотосесії, бо моє тіло — класне.
Експерименти із зовнішнім виглядом — ще один спосіб на шляху до самосприйняття. Я пройшла багато етапів з макіяжем: або щодня наводила стрілки, малювала губи червоним та затоновувала обличчя, через що здавалася на 10 років старшою, або взагалі відмовлялася від мейкапу й обмежувалася лише якимись кремами. А тепер почуваюся комфортно і з природним виглядом, і з яскравим макіяжем. Для мене насправді дуже важлива штука — мати змогу фарбуватися, як мені цього хочеться. Тому я, наприклад, переїхала з Франківська до Києва — відчуваю тут більше свободи бути собою. Зараз мої стосунки з мейкапом — про те, що мені комфортно, а не як я мушу виглядати на думку суспільства. Головне, розуміти, що вам близьке — багато макіяжу чи зовсім без нього, і не змушувати себе робити з собою те, що вам не до душі.
Авторка ілюстрації: Mari Kinovych
