Пропустити навігацію

Цінують не за цицьки: як Настя Мельниченко полюбила свої груди

Історія про підліткові комплекси, маленькі груди та прийняття

Щойно в Фейсбук-стрічці натрапила на рекламу одного закладу: пригощають безкоштовним сніданком власниць 5 розміру грудей. Ну от, ніколи такого не було, і от знову». Черговий з тисяч жартів, приколів, реклам, картинок, мемчиків на тему розміру грудей. І в цих тисячах жартів, приколів, реклам, картинок і мемчиків зазвичай восхваляються великі груди і висміюються малі.

Історія про тіло: Настя Мельниченко, 34 роки, активістка

Ох, як мені боліло від цього ще дванадцять років тому, як переймалася я щоразу, коли чула в свою сторону коментарі про «дошку», «фанеру» та як там ще називають безгрудих дівчат.

А зараз розмір моїх грудей мене геть зовсім не хвилює. Я їх навіть люблю, уявляєте?

Коли я була підлітком, маленькі груди були для мене катастрофою.

Ще б пак! В дитинстві однолітки цькували мене за розмір грудей — дійшло навіть до того, що якийсь черговий жарт про мої малі цицьки оголосив ді-джей на дискотеці перед усім дитячим табором! Це мене просто знищило — яка ганьба! Я втекла з дискотеки і ридала в подушку кілька годин. Це був черговий доказ моєї потворності! Я була жирною уродкою без цицьок!

Мої підліткові щоденники, були замальовані автопортретами, на яких я визначала, що саме мені не подобається в своєму тілі. Так от, мені не подобалися: зайві кілограми, криві ноги, плескаті ступні, товсті стегна, величезна дупа, «талія як балія», опецькуваті пальці на руках, товсті щоки, ніс картоплею, тонкі губи і жахливі-жахливі-жахливі крихітні груди. Єдине, що мене в цьому всьому влаштовувало – це вуха і волосся.

Ви собі змалювали в уяві оце одоробло, яке я описувала у щоденнику?

Кумедно, наскільки спотвореним було моє бачення себе! Коли я виросла, то виявила, що у мене довгі стрункі ноги, акуратні гарні ступні, моя дупця викликає захват, талія – тонюсінька, спина красива, шкіра чиста, руки нормальні, щоки гарні. Але груди…. Груди не давалися мені до останнього. Я не могла їх полюбити, бо не було що любити. Тут вже ніде правди подіти: чого нема – того нема.

Мене так зацюкали у підлітковому віці знущаннями щодо малих грудей, що протягом півроку спільного життя із моїм першим хлопцем я не показувала йому грудей взагалі. І спала одягнута. У футболці та ліфчику з великими поролоновими вставками. До речі, ліфчики я називала не інакше, як грудні протези, бо вони створювали ілюзію хоч якогось першого розміру.

Але і це все змінилося, просто потребувало довше часу. Прийняття тіла приходило поступово.

Найперше, що я зрозуміла: не можна судити людей за те, що від них не залежить. Можна дорікнути замурзаним носом, але не тим, що цей ніс — як картопля. Можна дорікнути тим, що ти недостатньо вчишся чи не працюєш над собою, але не розміром ноги. Є речі, на які ми можемо вплинути, а є такі, на які не можемо. Розмір грудей — це про те, що нам дано від природи, і на що ми не можемо вплинути (я не прибічниця хірургічних методів втручання). І от зрозумівши це все, я перестала обговорювати зовнішність інших людей і трохи прийняла себе.

Друге, що я зрозуміла: оці всі стандарти краси — нав’язані і не мають стосунку до об’єктивної реальності. Стандарти і вимоги до краси змінювалися від століття до століття і від країни до країни. Ще 70 років тому в Україні красунями вважалися пишнотілі жінки, а тепер раптом прийшла мода на дуже худих дівчат. Ми не можемо підлаштовуватися під кожне віяння моди, та це й неправильно. Бо навіщо? У зовнішності важливо те, чи добре тобі самій/-ому, чи здорова/-вий ти у своєму тілі, чи служить воно тобі, а зовсім не те, що хтось сторонній думає про тебе. І тоді я ще трохи більше прийняла себе.

Третє одкровення прийшло до мене тоді, коли я народила першу дитину. Мої крихітні груди враз виросли до четвертого розміру і обернулися на два молокозаводика. Молока було так багато, що білі цівки били з грудей на кілька метрів вперед. То був час, коли я дійсно заповажала свої груди. Вони були ідеальні. Вони збільшилися саме тоді, коли було треба, а потім, через три роки і дві дитини, легко повернулися до початкової форми. Це ж магія! Тоді я прийняла себе і своє тіло ще більше.

Але остаточне розуміння того, що мої маленькі груди класні, прийшло тоді, коли я збагнула, що розумні, свідомі і розвинуті люди цінують інших людей не за зовнішність, а за те, що людина несе в собі. За розум, кмітливість, почуття гумору, цінності. А не за цицьки ☺

І тоді я прийняла і полюбила себе і свої груди остаточно.

Авторка ілюстрації: Aga Bartosz

Потрібна порада?

Тут ти можеш анонімно поставити нам питання, запропонувати тему для статті чи попросити особистої поради, що стосується сексу, здоров’я чи стосунків. Ми, або наші кваліфіковані експерти, відповімо тобі на імейл.

Я згоден(а), щоб моє питання з’явилося у розділі «Поради».