"З проблемами я стикаюсь щоденно", транс* активістка про перехід та життя транс* людей в Україні
Про активізм
В першу чергу я весь свій вільний від особистого життя час приділяю транс* активізму. Це кілька організацій, що так чи інакше зв’язані з транс* людьми: “Транскоаліція на пострадянському просторі” - це міжрегіональна платформа і місяць тому ми заснували нову громадську організацію, що називається “Когорта”. Я там директорка. Це для мене нова функція і новий досвід. Перший місяць дуже важко, просто ого-го, я не знаю за що хапатися, але все поки виходить і я все встигаю, бо знаю для чого і для чого це робиться. Я довго, кілька років, йшла то того, щоб дозріти до створення власної організації. Також я 2 роки працювала в Київ Прайді і там дуже класний колектив. Також я працюю в одній з найбільших ВІЛ-організацій в Європі та Середній Азії ECOM. Тому у мене цілий букет, це ще я навіть не все перелічила. Загалом справ точно вистачає.
Про ГО “Когорта”
Зараз ми знаходимося в процесі організаційного розвитку. Ми будуємо цю організацію з нуля, з чистого листа і нам будуть потрібні активні транс люди - ми з задоволенням їх приймемо в свої ряди. У нас заплановані міжнародна співпраця і навчання в Україні медперсоналу, що займатиметься транс спільнотою і процедурою трансгендерного переходу. Зараз такі лікарі у нас на вагу золота, я їх можу перелічити на пальцях рук. Хотілось би, щоб їх було більше і, щоб географічно вони знаходилися не лише в Києві. Також хочемо займатися крос-групами, адже транс люди - це часто і мігранти/-ки, секс працівники/-ці, просто бідні люди, котрим потрібна допомога в працевлаштуванні, ВІЛ-позитивні люди, колишні в’язні, наркозалежні...Дуже багато крос-груп і ми б хотіли, щоб вони про нас знали і ми з ними співпрацювали, допомагали їм, долучали до наших проектів в якості стафу та волонтерів. Працювати будемо з українськими та міжнародними організаціями. В 2022 році у нас буде МКХ-11 (Міжнародна Класифікація Хвороб 11 перегляду), за якою транс люди нарешті не будуть вважатися психічно хворими. Це буде великим проривом, адже зараз транс люди мусять починати свої медичні процедури з прийому в психіатра, бо в Україні зараз діє МКХ-10. Це дуже важко. Тим більше, часто записують в палату, дивлячись на гендерний маркер у паспорті. Тобто транс дівчина може опинитися в палаті повній чоловіків і там вже хто знає, що може статися. Я чула повно історій. Це жахливий стрес і фізична та психологічна загроза. Одним з найважливіших завдань “Когорти” та інших організацій буде якнайшвидше введення МКХ-11 в Національне Законодавство. Ми, активісти, разом з медспеціалістами, владою та громадським суспільством маємо придумати кращий клінічний протокол для трансгендерного переходу. Для транс людей - це дуже важливий момент, що змінить наше життя.
Про власні гендер та сексуальність
З таких цікавих моментів, що запам’яталися - це ще в перших класах школи я намагалась одягнути щось з маминої білизни. Мені це жахливо не подобалось і я ставила собі питання - чому я це роблю? Як це все називається? Мені було трохи страшно, що я відчуваю таке шалене бажання і ніяк не можу від нього відвертітись. Якщо сьогодні ти себе змусиш так не робити, то завтра все одно це непереборне бажання знову повернеться. По-друге, я дуже боялась, що мене побачить мама і щось запитає. Я б напевно втекла з дому на кілька днів, бо у мене не було готової відповіді, чому так роблю. Більш свідомо - в старших класах школи та університеті я зрозуміла, що це не просто жарти і, що це не пройде і почала шукати в інтернеті, хоч особливого доступу до інтернету не було, про трансвеститів та транссексуалів і розуміла, що я знаходжусь десь між ними. Потім читала багато про те, як зробити операцію в Україні, як змінити документи. Я читала всі ці кроки, їх було так багато і думала, що це не про мене, я так не зможу, не витримаю. А де взяти гроші на операцію? Тож не в мами з татом. Потім почала сама працювати і стало трохи простіше, я виїжджала з Києва і “входила в жіночий образ”, де мене ніхто не знав. І отак я жила десь до 2016 року. До всього цього я з 2006 року була у шлюбі і з дочкою. Спочатку я все приховувала від жінки, а потім почала дуже дозовано розповідати і показувати, бо було дуже важко приховувати. Для жінки це було шоком. Вона сказала, що хоче бачити біля себе чоловіка. Я тоді перестала розмови на якийсь час, бо бачила, що шокувала близьку людину. Тобто до 2016 року я думала про те, що в мене є жінка, батьки, дитина, я не можу приймати гормони, а тим більше - яка операція? Я була світською людиною до переходу, я працювала в спортивній журналістиці і мене знали багато людей, взяла активну участь в двох революціях. Я розуміла, що гормони будуть впливати на мій зовнішній вигляд та емоції і це буде велика зміна у всьому - в поведінці, в способі мислення. Я не знала як це пояснити рідним чи колегам. Я уявляла їх реацію і боялась. Досі часом боюсь, але тепер багато хто дізнається з медіа.
Про бачення себе як жінки
Я хотіла виглядати як жінка, в своєму уявленні, що постійно змінювалось. Спочатку мій образ був дуже фемінним. Зараз це мене смішить. Я дуже хотіла змінити своє тіло і багато читала про гормональні препарати. Зустрічалась на квартирниках з подругами і ми обговорювали свої досвіди. Я дуже хотіла свої груди, хотіла операцію. Ходила на лазерну епіляцію. Спочатку все це було зв’язане з зовнішністю - я хотіла яскраві губи та високі підбори. А потім не знаю, що на це повпливало - чи люди навколо чи активний спосіб життя, але зрозуміла, що гламурний фемінний образ не дуже пасує до такого стилю життя і зараз мій образ жінки набагато більш спокійний.
Про камінг аут
Камінг ауту перед батьками у мене не було і я не наважилась його зробити. Жінка не могла не помітити змін, бо вона зі мною жила щоденно. Вона не хотіла, щоб вдома я була жінкою перед дитиною, але дозволяла мені бути собою за межами квартири. Вона знала про мої квартирники для транс людей і думала, що це якісь оргії. Хоча насправді ми просто знайомились і спілкувались. Потім вона все-таки не витримала і переїхала від мене. Але останні 2 роки у нас дуже теплі відносини, навіть кращі, ніж були до переходу. Ми поважаємо один одного і підтримуємо. Донька щаслива. Ще 3 роки назад вона погано розуміла, що зі мною. Я намагалась це якось пояснити за допомогою казок, як чоловік може стати жінкою. Але тепер вона теж мене розуміє і звертається до мене за моїм жіночим ім’ям. Спочатку вона це робила в секреті від моєї жінки та батьків. Я їй завжди казала, що вона може сама вибирати, як їй зручно мене називати, бо я розумію, що перелаштуватись дуже важко. З більшістю родичів припинила спілкування і не шкодую.
Про свій трансгендерний перехід
Я в 2016 року почала гормонотерапію за порадою подруг. В той час це все було через рекомендації знайомих, без лікарів-ендокринологів, без аналізів. Я почала приймати ці гормони самостійно і я розуміла, що це неправильно. Я почала шукати лікаря, проте не могла знайти когось, хто б був дійсно компетентним. Мене лякали тим, що я помру, якщо не перестану приймати гормони. Потім я все-таки знайшла френдлі-ендокринолога, що пройшла тренування в ГО “Інсайт” саме по цій спеціалізації і могла мені виписати курс. Операцію я не робила, бо в хорошій клініці - це буде дуже дорого. Планую зробити операцію в Таїланді або десь, де є хороші спеціалісти, але не в Росії. Я не знаю як люди збирають ці 15-20 тисяч доларів на операцію. Плюс ця операція 8-9 годин під наркозом, не зрозуміло наскільки довго буде тривати реабілітація. А в мене дуже тісний графік, я не можу дозволити собі лежати в лікарні за кордоном тиждень. В Україні з того, що я чула, то операції часто проходять невдало і потім потрібно робити корекцію, а це знову кошти. Плюс є додаткові операції, наприклад, орхіектомія - операція по фемінізації голосу, збільшення грудей, усунення яєчок, щоб менше вироблявся тестостерон, фемінізація обличчя, усунення кадика. У транс хлопців свої операції, наприклад, по усуненню молочних залоз. Їм трохи простіше - голос змінюється та волосся росте всього лише від гормонів. Тобто, щоб стати жінкою є дуже багато операцій, що коштують купу грошей, це дуже непроста процедура.
Про те як спілкуватися про свою гендерну ідентичність
Це все дуже залежить від людини. Це як політичні погляди, тут так просто не поясниш, якщо людина до цього не готова. Треба почати з пояснення того, що це з народження і не викликано якимись зовнішніми факторами - телебаченням, інтернетом чи оточенням. Цис людина може сидіти в кімнаті з транс людьми хоч місяцями і це ніяк їй не передається. Вона не почне сумніватися в собі і думати про операцію чи зміну документів. Це стан, який або є у людини або немає. Транс люди прокидаються і думають про те, що хочуть змінити свою стать і так стається щоденно. Є цілий спектр станів: транс жінки та чоловіки, бігендери, небінарні люди, квіри, гермафродити. Не у всіх є змога змінитись, адже є різні обставини, але такі речі як гомосексуальність та трансгендерність - це вроджені речі, а не щось, що може нав’язати пропаганда. Це головне, що варто довести в розмові.
Про проблеми в житті трансгендерних людей в Україні
З проблемами я стикаюсь щоденно. Мені постійно пишуть нові люди і часом я їх веду місяцями і допомагаю. Проблемою є пошук лікаря для здійснення переходу чи навіть лікаря, котрий готовий вислухати і не послати. В щоденному житті, чим менше місто, тим гірше. Якщо стається аутинг (хтось розповідає всім про трансгендерність людини), то можна відразу втратити роботу, сім’ю, людину можуть побити. Взагалі знайти роботу транс людині дуже проблематично. Якщо гендер в паспорті і зовнішність не збігаються, то про роботу можна забути. Взагалі неспівпадіння зовнішності і документів - це проблеми у всіх сферах життя, бо всі думають, що документи фальшиві: дуже важко зняти квартиру, проблеми в РАГСі, міграційній службі, ЦНАПі... Також завжди важко з батьками, мало хто може прийняти транс дитину, батьки можуть викликати психіатра чи закрити дитину в кімнаті на невизначений термін, щоб “дурь з голови вибити”. У багатьох транс людей низький дохід і тому вони нерегулярно приймають гормони і це шкодить їх здоров’ю. Проблем є стільки, що важко всі перелічити у кількох словах. Багато людей вважають, що транс люди - це “люди третього сорту” або взагалі не люди. Те що я чую і бачу щоденно, звісно, дуже засмучує.
Про життя після переходу
Я можу сто разів прокричати, що я дуже задоволена своїм переходом. Я бачу колосальні зміни у своєму житті. Моє ім’я “Анастасія” означає “воскресша; та, що повернулась до життя” і я це дуже відчуваю. Останні 3,5 роки все в житті змінилось в кращий бік. Єдина негативна зміна - я більше не живу зі своєю сім’єю і мені щоденно їх не вистачає. А так, то все, про що я мріяла з’являється у мене в житті - не саме собою, а через мої постійні зусилля. В мене немає вихідних чи купи вільного часу. Я постійно борюсь, тружусь і вигризаю всі можливості для себе та всієї транс спільноти, інакше мені жити просто нецікаво. Якщо до переходу я ні до чого в житті не прагла, то зараз я ставлю перед собою завдання, цілі та мрії і я їх якось досягаю. Від цього я отримую неймовірне задоволення і від нього мені хочеться розвиватися і самореалізовуватися далі і в різних сферах. Навіть не лише активізм, а, можливо, і політика. Все має розвиватися крок за кроком, фундамент вже закладено. Я дуже щаслива, що я покинула свої спроби, коли у мене в перший рік були проблеми зі здоров’ям, що не побоялась реакції оточуючих і не побоялась змінити це оточення на 99 відсотків. Біля мене тепер нові люди, я з ними не вчилась, не росла, але вони мене розуміють. Це нелегко, але після того, як справляєшся з першими труднощами, то далі вже легше. Зараз я намагаюсь стільки всього встигнути - ніби компенсую втрачений час. І це непросто, є і недоспані ночі, часом мало уваги для дитини, але я завжди компенсую увагою і любов’ю. Я ще хочу дуже багато чого в житті досягнути і обов’язково самостійно!
Де шукати правової та психологічної підтримки
Вони одними з перших почали навчання лікарів по процедурі переходу.
Транскоаліція має дуже багато цікавих наукових статей та транс глосарій -
Матеріал підготовано за пітдтримки Gender Z
