Волосся на моєму тілі: від ненависті до любові

Мені здається, я народилася вже з волоссям на руках. Чи принаймні воно якось блискавично швидко (і, як мені здавалося, зарано) з’явилося на моєму тілі. Здається, довге, густе, але, щоправда, світле волосся покрило верхню частину моїх передплічь ще коли мені було роки 4 і з того часу воно надовго стало моїм головним ворогом. Через нього я не те що не любила своє тіло, я щиро вважала його бридким.

Історія про тіло: Катя, 23

У мене світле волосся на голові і досить темні брови - комбінація, що дісталася мені в подарунок від світловолосого тата та темноволосої мами. Колись працівниця салону краси сказала мені, що за такі густі гарні темні брови, як в мене, треба платити - тобто мати багато тілесного волосся. Але мені ця угода зовсім не видавалася справедливою.

Я точно пам’ятаю велетенські білі ножиці, якими я вперше обрізала собі волосся на руках. Пам’ятаю, що робила це радше з дослідницької цікавості - а що буде? Мама насварила мене і сказала, що тепер волосся ростиме темним і густим - мене це дуже налякало. Мені було років 5.

З того часу я завжди усвідомлювала наявність у себе тілесного волосся. Для мене воно стало найпомітнішою та найменш привабливою частиною мого тіла, яка затьмарювала всі інші. Я часто питала у мами, коли воно зникне, просила відвезти мене на лазерну епіляцію.

Мама казала, що треба почекати місячних, і може тоді зміниться гормональний баланс і волосся зникне - як це було в неї. Можливо саме через це я чекала своїх місячних як манни небесної і була максимально щаслива в той день, коли вони почалися.

У дитячій енциклопедії я прочитала про ріст волосся на інших частинах тіла - на ногах, у підпашках і, о боже!, на лобку! Мене це теж дуже налякало, бо зовсім не хотілося стати ще більш волохатою, ніж я вже була. Боялася, що хлопці в школі, які і так час від часу дражнили мене за волосся на руках, взагалі здичавіють. Коли я років у 9 сидячи на туалеті знайшла в себе перший волосок на лобку, то перелякалася, хутко його вирвала і нікому нічого про це не розказала.

Років у 12 ми всім класом влітку мали ходити на якісь екскурсії. Було гаряче. У однієї дівчини я побачила темне волосся на ногах - фу, подумала я, як вона може з ним так напоказ ходити! На той момент на мене вже ретельно повпливали стереотипи щодо того, як має виглядати дівчина, що транслювалися на нас звідусіль. Але потім я подивилася на свої ноги - блін, я маю таке саме волосся! З ним треба було щось зробити. І хоч мама категорично забороняла мені голитися до того, як в мене почнуться місячні (а це сталося років у 14), я все одно це зробила, бо скоро мала їхати на море. Поголила ноги і руки насухо, навіть не намочивши їх попередньо водою. А коли вперше зайшла в море, думала, що помру - все так сильно пекло від солоної води!

Початок місячних і розвиток пубертату принесли ще один неприємний подарунок - волоски навколо сосків. Я взагалі офігіла, коли знайшла перший. Мені здавалося, що це робить мене чоловіком. Задумуючись про це зараз, згадуючи свій стиль одягу і поведінки, мені здається, що я навіть поводилася трохи як хлопчисько тільки через те, що я несвідомо відчувала, що моє тілесне волосся мене ним робить. Мама все ще сподівалася на зміну гормонів, а поки що радила вищипувати це волосся пінцетом. Волосся на руках на той момент я вже не чіпала - боялася, що стане жорстким, як щетина. Волосся на ногах, підпашки і зону бікіні я голила регулярно, щоб з мене “не сміялися”.

На випускний зі школи я вирішила вперше спробувати епіляцію бікіні - було боляче, але я відчувала, що воно того варте, бо я ж не матиму там волосся так довго! А вже під час перших курсів університету я побачила в якомусь пабліку мемчик з дівчинкою, яка мала волосся на руках і написом типу “Ну хіба це не найбридкіше в світі видовище?”. Хлопці в коментарях просто розносили її вщент. Пам’ятаю, що я в той самий момент встала, розігіріла вдома віск для епіляції і вперше самостійно проепілювала собі руки.

В університеті я вирішила, що окрім рук та бікіні робитиму епіляцію ще й сідниць (хоча працівниця салону переконувала мене, що там у мене нічого немає, мені здавалося, що в мене зад як в шимпанзе))

Тоді в мене вже почалися стосунки з хлопцями, я займалася сексом, тому депіляція здавалася мені одним з основних засобів виживання. Здавалося, мій коханий може розстатися зі мною лише через занадто помітне волосся на руках. Деякі з них дійсно робили мені зауваження про не занадто ретельну депіляцію бікіні чи ніг. Я слухала і переживала.

Але з часом, заглиблюючись в фемінізм і потрохи розуміючи, що я нічого нікому не винна, я почала приймати своє тіло. Маленькими кроками. Велику роль тут, звичайно, зіграла лінь. Для того, щоб сходити на епіляцію до своєї майстрині мені треба було їхати на інший кінець міста і витрачати кілька сотень гривень, що для мене в студентські роки завжди було питанням економії. Тому деколи я просто пропускала сеанси і голилася, а волосся на руках вільно відростало. В якийсь з таких моментів я подивилася на нього і відчула щось дуже дивне - відсутність ненависті до нього. З часом це відчуття перетворилося на любов. Я справді почала любити його, всім серцем, і зараз мені дійсно подобається як воно виглядає. Якщо б хтось сказав мені про це ще років 5 тому, я б пирснула зі сміху!

Мені здається, що волосся на руках взагалі стало першим елементом, з якого почалося моє прийняття себе та любов до свого тіла. Тепер я без проблем ставлюся до відрослого волосся на ногах та лобку, а волосся в підпашках взагалі сприймаю як стильний аксесуар! :) Я люблю своє тіло, і велику роль в тому відіграло саме моє волосся на руках, як би дивно це не звучало! Отак, цитуючи Бейонсе, my torturer became my remedy (мій мучитель став моїми ліками)!

Авторка ілюстрації: Tallulah Pomeroy